Polska będzie ścigać polityków, naukowców i dziennikarzy ukraińskich? Radość w Moskwie

Oświadczenie polskich członków Grupy Polsko-Ukraińskiego Dialogu

Nowelizacja ustawy o Instytucie Pamięci Narodowej w obecnym kształcie będzie miała fatalny wpływ na relacje polsko-ukraińskie. Może doprowadzić do eskalacji wrogości i pogłębienia konfliktu politycznego między naszymi narodami. Ryzykujemy utratę dorobku dobrosąsiedzkich relacji ostatniego ćwierćwiecza i sympatii do Polski w społeczeństwie ukraińskim. Ustawa grozi również zmniejszeniem korzystnej i ważnej dla naszego kraju obecności pracowników i studentów z Ukrainy.

Budzi także obawy co do niezbywalności praw obywatelskich mniejszości narodowych i etnicznych, w tym społeczności polskich Ukraińców. Wreszcie, w obliczu utraty solidarności naszych krajów i narodów wobec agresywnej polityki Rosji, pod znakiem zapytania może stanąć bezpieczeństwo Polski.

Szczególny niepokój budzą następujące zapisy ustawy:

1. Penalizacja wypowiedzi i działań, które „pomniejszałyby odpowiedzialność rzeczywistych sprawców zbrodni” przeciwko narodowi polskiemu, może doprowadzić do całkowitego zablokowania dialogu historycznego z Kijowem w sprawie zbrodni wołyńskiej, a także spowodować, iż państwo polskie będzie ścigało prawnie przedstawicieli elit ukraińskich: polityków, historyków, naukowców i dziennikarzy, bez których nie jest możliwa żadna współpraca pomiędzy naszymi krajami. Co więcej, zagrożeni będą także ci badacze polscy oraz zagraniczni, którzy mówiąc o konflikcie w latach 1939–1947, zwracają uwagę nie tylko na zbrodnie OUN-UPA na Polakach, ale także na zbrodnie formacji polskich na Ukraińcach.
2. Zestawienie na tym samym poziomie działań ukraińskich organizacji nacjonalistycznych z działaniami ZSRR i III Rzeszy (art. 1 pkt. 1a) jest nieadekwatne. Zbrodnie sowieckie i niemieckie miały, zarówno w sensie prawno-międzynarodowym, jak i w skali zbrodni, inny status prawny i międzynarodowy, były bowiem organizowane przez państwa będące instytucjonalną emanacją totalitaryzmów – nazizmu i komunizmu. Poważne wątpliwości budzi także uwypuklanie jedynie kolaboracji ukraińskich organizacji nacjonalistycznych i wskazywanie ich w polskim prawodawstwie nie co do istoty przestępstwa, ale co do narodowości. Powstaje wrażenie, jakby państwo polskie odnosiło się inaczej do zbrodni ukraińskich niż do działań (w niektórych przypadkach również noszących znamiona ludobójstwa, czystek etnicznych itd.) podobnych formacji organizowanych przez inne narodowości Europy Środkowej, a także do kolaboracji części Polaków.
3. Użycie w przepisie odnoszącym się do zbrodni ukraińskich nacjonalistów w latach 1925–1950 (art. 2a) sformułowania „Małopolska Wschodnia” jest ahistoryczne, a w stosunkach międzynarodowych może być uznane za traktowanie terytorium należącego do Ukrainy jako części państwa polskiego. Wprowadzenie tego sformułowania do polskiego prawodawstwa stoi w sprzeczności z zasadniczymi założeniami polskiej polityki wschodniej. W sensie politycznym zaś jest na Ukrainie odczytywane jako przejaw antyukraińskiej retoryki ze strony Polski.

Uważamy, że przyjazne i oparte na wzajemnym szacunku relacje z narodem ukraińskim są dzisiaj dla Polski i jej obywateli absolutnie kluczowe. Dlatego wzywamy do jak najszybszego skorygowania konfliktogennych i zagrażających takim relacjom zapisów ustawy o IPN.

Adam Balcer

Bogumiła Berdychowska

Andrzej Brzeziecki

Joanna Konieczna-Sałamatin

Paweł Kowal

Katarzyna Pełczyńska-Nałęcz

Paweł Purski

Krzysztof Stanowski

Tomasz Stryjek

Piotr Tyma

Poniżej oświadczenie w wersji ukraińskiej

Заява польських учасників Групи польсько-українського діалогу

Новелізація закону про Інститут Національної Пам'яті в теперішній формі матиме фатальний вплив на польсько-українські стосунки. Це може допровадити до ескалації ворожості та поглиблення політичного конфлікту між нашими народами. Ризикуємо втратити доробок добросусідських відносин останньої чверті століття і симпатію до Польщі в українському суспільстві. Закон може вплинути на зменшення корисної і важливої для нашої країни присутності працівників та студентів з України, викликає також побоювання щодо дотримання непозбувних громадянських прав національних та етнічних меншостей, в тому числі спільноти польських українців. Врешті, загроза втрати солідарності наших країн і народів перед агресивною політикою Росії може поставити під питанням безпеку Польщі.

Особливе занепокоєння викликають такі формулювання закону:

1. Пеналізація висловлювань і дій, які “зменшували б відповідальність реальних винуватців злочину” проти польського народу, може довести до цілковитої блокади історичного діалогу з Києвом щодо волинського злочину, а також започаткувати юридичне переслідування з боку польської держави стосовно представників українських еліт: політиків, істориків, науковців і журналістів — без котрих неможлива жодна співпраця між нашими країнами. Мало того, загроза переслідування стосуватиметься також польських чи закордонних дослідників, котрі при порушенні теми конфлікту у 1939–1947 років звертають увагу не тільки на злочини ОУН-УПА стосовно поляків, але і на злочини польських формувань супроти українців.
2. Ставлення на тому самому щаблі дій українських націоналістичних організацій з діями СРСР і Третього Райху (ст. 1, п. 1a) — неадекватне. Радянські та німецькі злочини мали як в міжнародному юридичному сенсі, так і в масштабах злочинів, різний юридичний і міжнародний статус, оскільки були організовані державами, що становили інституційну реалізацію тоталітаризмів — нацизму та комунізму. Серйозні сумніви викликає також підкреслення колаборації лише українських націоналістичних організацій та окреслення їх у польському законодавстві не за суттю злочину, а за національністю. Складається враження, немовби польська держава інакше ставиться до українських злочинів, ніж до дій (у деяких випадках теж таких, які мають риси геноциду, етнічних чисток і т.д.) подібних формувань, організованих іншими народами Центральної Європи, а також до колаборації частини поляків.
3. Використання в частині, що стосується злочинів українських націоналістів у 1925–1950 роках (ст. 2a), формулювання “Східна Малопольща” є антиісторичним, а в міжнародних відносинах може розумітися як визнання території, що належить Україні, частиною польської держави. Введення цього формулювання до польського законодавства суперечить основним принципам польської східної політики. В політичному розумінні в Україні це прочитується як вияв антиукраїнської риторики з боку Польщі.

Вважаємо, що дружні, засновані на взаємній повазі стосунки з українським народом сьогодні для Польщі та її громадян мають цілком ключове значення. Тому закликаємо до якнайшвидшого виправлення конфліктогенних формулювань закону про Інститут національної пам'яті, які ставлять ці стосунки під загрозу.

Адам Бальцер (Adam Balcer)

Боґуміла Бердиховська (Bogumiła Berdychowska)

Анджей Бжезецький (Andrzej Brzeziecki)

Павел Коваль (Paweł Kowal)

Йоанна Конєчна-Саламатін (Joanna Konieczna-Sałamatin)

Катажина Пелчинська-Наленч (Katarzyna Pełczyńska-Nałęcz)

Павел Пурський (Paweł Purski)

Кшиштоф Становський (Krzysztof Stanowski)

Томаш Стриєк (Tomasz Stryjek)

Петро Тима (Piotr Tyma)