Діти війни. Як долають травму в Польщі? Інтерв'ю з українською психологинею

Publikujemy ukraińskie tłumaczenie tekstu Krystyny Garbicz „Dzieci wojny. Jak w Polsce pokonują traumę? Rozmowa z ukraińską psycholożką” z 4 lipca 2023 r.

„Після землетрусів, коли когось витягують з-під завалів, то загортають у ковдру і дають гарячого чаю, щоб зігрітися, відчути своє тіло. Так само, коли дитина зазнала регресу внаслідок стресу, ми допомагаємо їй потихеньку звідти вибратися” – розповідає Олена Горобець, українська психологиня, психотерапевтка.

Cykl OKO.press „Jesteśmy tu razem” o Ukraińcach i Ukrainkach w Polsce znajdziecie tutaj.

Цикл OKO.press „Ми тут разом” про українців та українок у Польщі можна прочитати тут.

Попит великий

„До психолого-педагогічної порадні у Кракові почало приходити дедалі більше українських дітей. Було незрозуміло, що з ними робити, бо допомога польською мовою була не дуже доброю. Виникла ідея, що було б добре, якби з нами працювали психологи, педагоги з України. Діти і батьки, які приїжджали, були в стані травми, замороження, повного жаху, і ми хотіли достукатися до них рідною мовою”, – розповідає Малгожата Нєводовська, педагогиня, директорка Спеціалізованої психолого-педагогічної порадні для дітей з проблемами у навчанні, координаторка центрів „Сонячний простір підтримки” у Кракові.

„У нас були пропрацьовані моделі хорошої підтримки, культурно нейтральні тести, щоб з цими дітьми можна було займатися”, – розповідає директорка спеціалізованої порадні, яка працює з 2012 року і займається дітьми з досвідом міграції з різних куточків світу.

„Ми хотіли працювати з емоціями, з переживаннями цих дітей, хотіли створити центр, де б діти могли акліматизуватися, щоб у них були заняття з арт-терапії, настільні ігри, театральні заняття. З часом, коли діти та батьки почали нам довіряти, почалася більша співпраця. Потім ми більше перейшли до діагностики”, – пояснює Малгожата Нєводовська.

Англійська українською

Окрім психологів, у центрах працюють педагоги, логопеди та інші фахівці з України та Польщі. Тут українські діти мають можливість брати участь у додаткових заняттях з англійської, польської, математики та інших предметів. Молодшим учням допомагають з домашніми завданнями, старших готують до іспитів.

„Додаткові заняття в школі з англійської мови, наприклад, проводяться в групах до восьми осіб. Українська дитина трохи губиться у цьому всьому, бо не тільки не розуміє англійської, але й не може пояснити, бо погано розуміє польську”, – розповідає координаторка пунктів. – „Діти приїжджають сюди, вчитель з України, наприклад, фізик, пояснює матеріал рідною мовою, а тільки потім дитина виконує домашнє завдання польською”.

„Ми припускали таку цифру протягом цілого року” – підкреслює Малгожата Нєводовська.

У першу чергу треба пояснити дитині, що відбувається

Олена Горобець має великий досвід роботи з травмою. Те, чим вона займатиметься професійно, за її словами, вирішила у 13 років – саме тоді вона втратила більшу частину своєї родини. „Коли моя мама померла після пологів, я побачила, як розгубилися лікарі, вони не знали, що зі мною робити. У мене боліло серце, мені було погано, я плакала. Я вирішила, що допомагатиму дітям переживати те, що пережила сама”, – розповідає”.

Через війну Горобець опинилася в Польщі. Її сім'я залишилася в Миколаєві. Чоловік Олени професійний військовий, воює. Півроку тому вона втратила на фронті свого молодшого брата.

Олена працює в одному з восьми краківських пунктів „Сонячного простору підтримки”, що фінансується Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ). Вона займається найскладнішими випадками.

Я не рахую, скільком дітям я допомогла

Христя Гарбіч, OKO.press: Чи є потреба у психологах серед українських дітей-біженців?

Олена Горобець: Батьки щасливі, що є такий центр. Іноді вони не розуміють, що відбувається з їхніми дітьми, кажуть, що з ними такого не було. Вони не знають, що з цим робити.

Ми запитуємо: що дитина пережила, чого була свідком, як вона це пережила? Щоб зрозуміти, чи це стрес, чи серйозна, глибока травма, чи навіть ПТСР, тобто посттравматичний стресовий розлад. Чи можливо вплинув той факт, що дитина мала якусь попередню травму?

До нас також приходять діти з інвалідністю, з психічними розладами, діти з аутизмом, багато дітей з емоційними проблемами.

Звідки приїхали діти, які до вас приходять? Чи є серед них ті, хто пережив окупацію?

Діти пережили війну по-різному. Серед тих дітей, що приходять до мене, в окупації було небагато. Це сім’ї з Маріуполя, з Миколаївської області. Мають травму війни різного ступеня.

Я не рахую скільком дітям я допомогла, це якось недоречно. Є такі діти і батьки, які приїжджали з психічними розладами, розладами сну, панічними атаками, емоційною нестабільністю. Кожна історія інша. Я живу історією людини, за неї переживаю, з нею проживаю її біль.

Маленька дитина не може розповісти усього. Але вона може показати

Ви також працюєте з батьками?

Дитина близька до матері. Якщо мама боїться, то дитина переймає це від неї. Психолог спілкується з дитиною лише одну-дві години на тиждень, а решту часу вона проводить з мамою, бабусею, сестрою. Саме тому важливо працювати з родичами. Ми разом думаємо, як ми можемо допомогти дитині.

Хтось приходить один-два рази на консультацію, щоб почути, що відбувається з дитиною. А хтось приходить зі своїм плачем і каже: „Я з Маріуполя, я не знаю, куди мені йти і що мені тепер робити. Я не можу впоратися, а в мене дитина”.

З якими проблемами приходять діти? Це залежить від віку?

Не зовсім. Маленька дитина просто не в змозі все розповісти. Вона показує свої почуття через малюнки, ігри, поведінку.

Мама бачить, що дитина поводиться по-іншому. Наприклад

• перестала добре спати,
• більше притискається до мами,
• почала смоктати палець,
• прокидається вночі,
• кричить і плаче,
• боїться виходити на вулицю,
• здригається, особливо від гучних звуків,
• боїться автомобіля чи літака, що наближається,
• погіршилася успішність у навчанні, не може зосередитися, погіршилася пам'ять,
• стала дуже чутливою, ви не встигаєте їй щось сказати, як вона відразу починає плакати,
• має різкі перепади настрою,
• засмучується через дрібниці,
• не хоче гратися,
• гіперактивна,
• боїться смерті інших членів сім'ї,
• усамітнення, тощо.

Все це може бути симптомами травми.

Що з моєю іграшкою, чи в безпеці моя собака в Україні?

Сестра-підліток моєї знайомої разом з матір'ю виїхала в перші дні повномасштабного вторгнення. Дівчинка знала польську мову, і коли вона приїхала до Польщі, почала ходити до польської школи, приходила, зачинялася у ванній і плакала. Незважаючи на те, що знала польську мову і була в Польщі раніше.

Дитина пережила величезний стрес. Раптовий виїзд – це шок. У підлітків відбувається трансформація психічного апарату, в організмі відбувається багато фізіологічних процесів. Цей стрес лягає на нестійкий фундамент.

Я починаю роботу з такою дитиною з розмови. Ми виводимо її на рівень розуміння: що з тобою зараз відбувається, що ти зараз відчуваєш. І з того, що дитина зараз відчуває, виходить стратегія роботи. Перш ніж почати працювати з психікою, необхідно повернути дитину в її тіло, щоб вона зрозуміла, що з нею зараз відбувається, як вона може собі допомогти.

Через нерозуміння, невпевненість, шок, страх і відсутність допомоги підлітки можуть вдаватися до самоагресії. Чи часто такі випадки трапляються серед українських дітей?

Так, цього багато. Цей внутрішній біль вони намагаються перебити фізичним болем, наприклад, роблять порізи на руках. Ми працюємо з цим внутрішнім болем, переводимо все це в образи. Щоб трансформувати біль, я використовую, серед іншого, візуалізацію та арт-терапію.

Чи можна грати у війну?

Психологи пропонують малювати будинок для відчуття кордонів, безпеки, майбутнього. Багато дітей втратили свої домівки, чи не створить ця техніка ще більшу ізоляцію?

Це виглядає трохи інакше. Спочатку я дуже обережно підходжу до дітей. Це ніби вам дають маленьке курча в руки і ви боїтеся його стиснути, розчавити. Так само я підходжу до таких дітей обережно, дивлюся і діагностую, на якому вони рівні і як я буду з ними працювати.

Ось малюнки дівчаток, яких ви щойно бачили. Зелені дерева, будиночки, яскраві кольори. Раніше у них були інші малюнки. У мене вдома є темні малюнки, намальовані простим олівцем або ручкою, вони навіть трохи лякають. Тут я вже повісила результати нашої роботи. Крок за кроком діти вимальовуються, вимальовують травму.

Спочатку малюємо квітку, потім поле квітів, дерева, які мають коріння, тобто вони є укріпленням. Дівчатка намалювали дупло в деревах, подивіться, що там всередині.

Мати з дитиною?

Так, вони сидять у безпечному місці – всередині дерева. Ми просто малювали дерево, але вони дуже хотіли намалювати там дупло.

Я чула, що діти грають у війну? Це нормально? З одного боку, вони вивільняють емоції, а з іншого – чи не послужить це причиною для більшої агресії, бажанню помститися?

У такий спосіб вони пропрацьовують травму. Це реакція на те, що дитина щось пережила. Для нас військові ігри також є індикатором того, що дитина мала важкий досвід.

Але у них українська армія завжди перемагає.

Як вивчити англійську мову польською або проблема інтеграції в польській школі

Як почуваються українські діти в польських школах? Що вони говорять?

Їм подобається, подобається Польща загалом, Краків. Польські вчителі добріші, м'якші, ніж українські, наші суворіші, у них має бути дисципліна, порядок. Тож, можливо, наші діти трошки користуються цим пом'якшеним підходом.

Може, таке ставлення тільки до них, через емпатію польських вчителів?

Можливо. Що стосується інтеграції, то складно тільки в мовному плані. Вони ще не все розуміють. Одна дівчина-підліток мені говорила: „А Ви знаєте, як важко вивчити англійську мову польською?”. Ті, хто закінчують школу і добре знають англійську, вступають до університету, де викладають англійською.

Цікаво також відзначити, що маленькі діти, які в Україні не розмовляли українською, за півтора року в Польщі почали говорити польською, а не українською. Тепер мами хапаються за голову, бо треба вчити українську мову.

Польські вчителі справді ставляться зі зрозумінням

Деякі діти ходять до двох шкіл: польської та української (онлайн). Це додатковий стрес. Вони, напевно, втомлюються і виснажуються?

Вони хочуть вчитися. Хочу щиро подякувати польським вчителям за те, що вони підійшли до дітей з доброзичливістю, терпінням і спокоєм. У їхніх класах є кілька українських дітей. Деякі з них збуджені, розгублені тим, що пережили. Польським вчителям справді важко.

Засновниця Першої української школи в Польщі під час дебатів на OKO.press, присвячених проблемам біженців з України, сказала, що діти, які виїхали, але навчаються дистанційно в українській школі, можуть переживати, коли під час уроку лунає сигнал тривоги і їхні однокласники біжать до укриття. Чи можуть вони мати таку ж травму, як і діти, які перебувають в Україні?

Вони патріоти, вони люблять свою Україну, вони хочуть пишатися нею, тому вони хвилюються. Спостерігання теж створює стрес. Медіа обтяжують.

Іноді люди розповідають мені, що вони довго сиділи в телефоні – особливо на початку війни – аж голова гуділа, вони були перевантажені інформацією. Але вони були настільки стурбовані тим, що там відбувається, що буде далі, що навіть коли лягали спати, то перевіряли новини. Треба відкладати телефон, це занадто велике навантаження на психіку.

Будьте обережні з інтернетом

Польська волонтерка розповіла мені, що під час подорожі потягом вона сиділа з другом в купе. У коридорі стояла мати з двома дітьми. Друг волонтерки дивився новини, в той час було звільнення Києва (кінець березня-початок квітня 2022 року). Там були фотографії вбитих людей. Очі старшого хлопчика були приклеєні до скла, він підглядав. По його щоках котилися сльози. Те, що він побачив, шокувало його. Волонтерка помітила це і попросила друга прибрати телефон. Цілком ймовірно, що у хлопчика не було доступу до телефону, до інтернету. Не виключено, що таким чином мати хотіла його захистити?

Йшлося не лише про телефон. Дитина втратила цілий світ, друзів, з якими ходила до школи, грала у футбол, про щось мріяла, можливо, залишила бабусю, дідуся, тата. Зрештою, батьки залишилися.

У цьому поспіху він, можливо, навіть забув, що любить якісь іграшки, якісь ігри. Він боїться за дідуся, якого залишив, за бабусю, за друзів, за собаку. Він за ними сумує.

Це дуже важливо, навіть залишена іграшка може змусити його плакати. А собака чи кішка, які залишилися? Там же стріляють, а раптом собаку вб'ють? Дитина переживає не тільки про те, що вона втратила, але й про те, що буде далі.

Деякі батьки цього не розуміють і очікують, що діти будуть такими ж сильними, як вони, стійкими до стресу.

Батьки самі перебували в такому стані стресу. У них у самих був страх і переживання, як це буде. Не могли сісти і спокійно поговорити. Ось тут я наголошую: не жалійте часу на розмову з дітьми і не засуджуйте. Не можна применшувати проблеми дитини: про що ти говориш, яка собака, є важливіші речі. Ні, для дитини важлива її іграшка, її друг.

Як розмовляти з дітьми, які втратили близьких?

Чи хочуть діти говорити про те, що вони пережили?

Є дві реакції: перша, коли хтось хоче і це лежить на поверхні, і ми про це говоримо. Але ми починаємо з питань: Як справи? Як пройшов день у школі? Що цікавого сталося відтоді, як ми не бачилися? Про що думаєш?

Ми шукаємо ресурс, на який можна спиратися. Його потрібно зміцнювати. Я також бачу травму, над якою ми будемо повільно працювати. Є діти, які мають реакцію уникнення. Є багато болю, тому вони уникають говорити про те, що може бути дуже болючим.

Чи розвивається посттравматичний стрес у дітей так само, як у дорослих?

Психіка дитини гнучкіша, ніж у дорослої людини, і вона може освоїти і пережити те, що з нею сталося. Серед дітей, які пережили травму, близько 20-25% матимуть ПТСР, решта трансформують травму через резильєнтність, тобто стійкість до стресу.

А там, де цього не було, де діти залишилися сам на сам зі своїми клопотами і травмами, батьки не мали часу з ними розмовляти – ситуація може бути іншою.

Психіка дитини ще не до кінця сформована і не має всіх захисних механізмів. Цей незрілий механізм капсулює це і поки відкладає в несвідомість.

Пережита травма може певний час жити тихо. Вона буде подавати сигнали, але коли трапиться якась ситуація, наприклад, втрата когось або чогось, це стане стимулом, і травма може проявитися і бути готовою до опрацювання. Травма завжди хоче бути опрацьованою. Вона оживає і змушує переживати те, що було, але в іншій формі.

Як допомогти своїй дитині? Поради психологині

Для батьків:

• Обов’язково висипайтеся.
• Намагайтеся повноцінно харчуватися.
• Обов’язково робіть зарядку, краще – разом із дитиною.
• Займайтеся фізичною працею.
• Дозволяйте собі приділити годину на день для себе, ви це заслужили і вам це зараз потрібно!

Як допомагати дітям:

• Розмовляйте зі своєю дитиною. Підтримуйте в ній віру в себе. Повідомляйте їй лише правильну інформацію, давайте лише вірні відповіді.
• Говоріть з вашою дитиною про ваші власні почуття.
• Уважно прислухайтеся до того, що говорить дитина і як вона це каже: чи чується тривога, страх, неспокій. Корисним може стати повторення слів дитини: «Я боюся, що...», «Ти боїшся, що...». Це допоможе і дитині, і батькові прояснити свої почуття.
• Не втомлюйтесь запевняти свою дитину: «Ми разом. Ми дбаємо про тебе. Ми завжди дбатимемо про тебе». Можливо, вам доведеться повторювати це багаторазово.
• Доторкайтеся до дитини, обіймайте її якнайчастіше. Нехай вона відчуває вашу турботу та близькість не лише на словах.
• Не шкодуйте часу, вкладаючи дитину спати. Розмовляйте з нею, заспокоюйте її. Якщо потрібно, залиште нічник увімкненим.
• Спостерігайте за дитиною під час ігор. Часто саме у грі дитина виявляє свої почуття: страх, агресію тощо, які можуть не виявлятися в інший час.
• Сприяйте іграм, що розряджають напругу. Мається на увазі ігри з піском, водою, малювання, активні ігри.
• Якщо дитині хочеться щось вдарити, дайте їй щось м’яке, наприклад, подушку.
• Якщо дитина втратила або зламала улюблену іграшку, дозвольте їй бути сумною чи поплакати. Це важлива для неї подія, яку їй треба пережити зрозумілим для дитини шляхом.
• Для того, щоб легше пережити критичну ситуацію, організуйте місце, де діти разом із дорослими можуть сховатися та будуть у безпці. Там мають бути заготовлені вода, їжа, аптечка, ковдри, теплі речі, туалет або якийсь його аналог. Важливо задовольнити базові потреби, щоб створити мінімальне відчуття затишку та безпеки.
• Організуйте в безпечному місці «ігровий куточок», де є все для творчості та ігор.
• Підготуйте «банк ігор», в які ви граєте регулярно, та постарайтеся дотримуватися цих маленьких ритуалів.
• «Репетиція». У «спокійні дні» організовано всією групою чи сім’єю спускайтеся на кілька хвилин у безпечне місце.
• Робіть малюкові масаж.

Польська версія статті була опублікована 4 липня 2023 року.