0:000:00

0:00

Prawa autorskie: Fot. Slawomir Kaminski / Agencja Wyborcza.plFot. Slawomir Kamins...

Publikujemy ukraińskie tłumaczenie tekstu Krystyny Garbicz „Media PiS o Marszu: „Na ulicy nie wygrywa się wyborów”. Jako Ukrainka wiem, że to nieprawda z 6 czerwca 2023 r.

– Я питаю, чи був якийсь протест, – розповідає українець, який живе в Польщі.

На що всі відповідають: – А що це дасть?

– Що значить, що це дасть? Якщо ти незадоволений, то виходиш на протест, збираєш людей, яким теж все остогидло.

– Ого, і це спрацює?

– Дивіться, хоч я й іноземець, але я можу цим зайнятися.

– Якщо Ви організуєте акцію протесту, то я прийду ....

Ні, це не була розмова про марш 4 червня 2023 року.

Я не сподівалася такого маршу в Польщі

Так 18 листопада 2022 року говорив гість польсько-українських дебатів, організованих порталом OKO.press у Театрі Повшехному (Teatr Powszechny), де я була співведучою. Він висловлювався про польську систему охорони здоров'я, яка всіх бентежить, утім, ніхто не протестує.

Однак схема універсальна: якщо система не працює і в ній немає механізмів автовиправлення, то люди виходять на вулицю. І це аж ніяк не комплімент владі. В Україні ми таке ще добре пам'ятаємо.

Якби не Революція Гідності, яка відбулася на вулицях Києва, то Януковича ми б не прогнали. Мені тоді було 16 років, але я була на марші в Дрогобичі 1 грудня 2013 року. Ми втекли зі школи, залишивши записку: „Коли на Майдані вбивають людей, ми не можемо спокійно вчитися”. Зустрівши на марші наших вчителів, ми боялися, що вони кричатимуть, що ми втекли. Проте ми йшли разом і відчували себе окриленими. Ми розмальовували обличчя синьо-жовтими сердечками, хлопці палили шини – ми хотіли бути разом із земляками на Майдані.

Проживаючи в Польщі, я слідкувала за 100-тисячним Жіночим страйком, який пройшов у Варшаві в жовтні 2020 року. З недавньої історії мені відомо про протести „Солідарності” та про мільйони людей під час папського паломництва 1988 року, яке де-факто було актом політичної непокори.

Та слухаючи на дебатах цього українця, мені здавалося, що його намір організувати протест у Польщі сьогодні нездійсненний, що український сценарій не спрацює у сформованому польському суспільстві, яке вже стільки років входить до складу Європейського Союзу.

Я й не підозрювала, що не мине й півроку, як поляки вийдуть на вулиці власне для того, щоб продемонструвати своє невдоволення. Я не підозрювала, що це буде така масштабна подія.

Przeczytaj także:

Слідкуючи за подіями 4 червня я відчула той самий дух свободи, ті самі емоції, що й під час українських майданів 2004-2005 та 2013-2014 років.

В OKO.press ми в кількох текстах описали перебіг, масштаби та політичні наслідки Маршу 4 червня. Наші читачі знають, що це був за марш. Втім, я заглянула в державні медіа, щоб ознайомитися з їхньою версією подій. Польська пропаганда видалася мені знайомою. Недемократичні маніпуляції звучать однаково будь-якою мовою.

Я сформулювала з них вісім „меседжів дня”. Пропоную розглянути їх разом.

1. Марш був меншим, ніж був (заперечення і заспокоєння)

У неділю державні медіа, здивовані розмахом акції 4 червня, не були готові відреагувати на її масштаби (демонстрантів могло бути кілька сотень тисяч, Анна Мєжинська в OKO.press оцінила їхню кількість у 380 000 осіб). Організатори вважають, що їх було навіть півмільйона. 5 червня Рафал Тшасковський у програмі „Fakty po faktach” на каналі TVN24 повідомив, що 4 червня метрополітеном скористалося на 250 000 осіб більше, ніж в інші неділі. А 60 000 людей приїхали автобусами з цілої Польщі.

TVP Info намагався заспокоїти своїх глядачів, відволікаючи їхню увагу висвітленням Загальнопольського параду сільських господинь під егідою Міністерства сільського господарства. Вони уникали будь-яких сцен, які б показували масштаби (за цим в OKO.press слідкував Вітольд Ґловацький).

Згідно з пропагандистською версією, прийнятою після хвилини паніки, в марші взяли участь 100 000 – 150 000 осіб.

Тереза Варґоцка, депутатка від партії „Право і справедливість”, 5 червня в програмі Minęła 20 на TVP info підкреслила, що „на захист „Радіо Марія” була набагато більша [демонстрація]”.

Ймовірно, вона мала на увазі часто згадуваний партією ПіС загальнонаціональний марш на захист телеканалу TV Trwam, який відбувся у квітні 2012 року. За різними підрахунками, в ньому взяли участь кілька десятків тисяч людей. За словаами організаторів, їхня кількість сягала 120 000.

2. Це був марш ненависті (відраза)

TVP Info вже під час Маршу інформував у стрічці новин: „Ненависть, вульгарність і агресія на марші Туска”.

Представники влади та медіа, що їх цитують, одноголосно стверджують: це був марш ненависті. Тереза Варґоцка заявляє, що на демонстрації було „стільки негативних емоцій, стільки ненависті”. На думку депутатки, саме Дональд Туск розділив Польщу на ворожі політичні табори.

„Він приїхав і чітко сказав: зло і добро. Є дві сторони. Зло – це ПіС, добро – ми”, – наголосила Варґоцка, додавши, що учасники та учасниці маршу виразили свої переконання і погляди у „вульгарній, примітивній, безкультурній” манері.

Ванда Новіцка з „Нових лівих” (Nowa Lewica) в ефірі TVP Info спробувала спростувати вищесказане і об'єктивно оцінити події. Під час її виступу опоненти коментували собі під ніс, створюючи інформаційний шум. Ведучий кілька разів перебивав Новіцку фразами на кшталт: „А що простим людям до цієї комісії?” (йдеться про комісію з вивчення російського впливу).

Це типово – посилання на простих людей, на суспільство, націю. Так само і в Україні Януковича українська нація була жертвою маніпуляцій, але добра влада дбала про народ, бо найголовніше – це благо народу...

Спроби Новіцкої донести до глядачів TVP info інше бачення подій явно розвеселили працівника TVP info – він робив вигляд, ніби ледве стримується, щоб не розсміятися.

Коли депутатка озвучила одне з гасел маршу: „Нарешті настав час для щасливої Польщі”, він одразу ж відреагував, що там пролунало чимало вульгарних слоганів.

Потім він іронічно назвав марш пікніком.

TVP Info висвітлив прояви агресії щодо опозиційного діяча з періоду Польської Народної Республіки (PRL) Адама Боровського, не згадавши при цьому, що він балотувався від ПіСу у 2019 році (безуспішно). На екрані з'являються фрагменти різких висловлювань демонстрантів. Журналіст, який бере у них інтерв'ю, не має на мікрофоні насадки TVP Info, одягає її лише в момент підбивання підсумків. TVP виправдовується, що це було зроблено з метою безпеки працівників державних медіа.

„Ця ненависть перейде в наступне покоління, адже там були присутні діти”, – каже пані Варґоцка. Отож, діти.

3. Дітей змушували вигукувати вульгарні гасла (відраза)

Одним із гостей вищезгаданої програми Minęła 20 був Даріуш Клімчак з Польської селянської партії (PSL). Він підкреслив, що гасла були різні: дотепні, агресивні, зворушливі, іноді вульгарні. Але переважав позитивний посил. Він навів приклад дівчинки, яка тримала плакат із намальованими сердечками і текстом, що тільки любов може перемогти.

За кілька хвилин на екрані у відповідь з'явилися заздалегідь підготовлені, відібрані сцени, де

  • діти кричать: „ПіС до пекла”,
  • великим планом – чоло дівчинки, на якому намальовані вісім зірок,
  • емоційна заява дівчинки-підлітка про те, що ПіС хоче позбавити дітей прав.

Фраза „політична експлуатація дітей” фігурувала у висловлюваннях багатьох політиків правлячої партії та журналістів державних медіа.

4. Опозиція хоче не перемогти на виборах, а знищити нас (заперечення)

Недільний марш був мирним і нічого поганого на ньому не сталося. „Після Маршів незалежності ми передусім підраховуємо збитки, а після цього маршу ми збирали сотні пляшок з-під мінеральної води”, – сказав Рафал Тшасковський в TVN24.

Політики правлячої партії бачать це по-іншому. Вони ставлять під сумнів сенс маршу як політичного заходу, спрямованого на передвиборчу мобілізацію. Згідно з пропагандою, Дональд Туск хоче „стерти своїх опонентів з лиця землі”. Це, за словами Ришарда Бартосіка, заступника міністра сільського господарства, означає „вбити, знищити, закопати. Це небезпечні слова. Ми кажемо, що переможемо на цих виборах, тому що у нас добра програма, а вони прагнуть нас просто знищити”.

Так представники влади інтерпретували заяву опозиції про „розрахунок” і відповідальність за всі погані рішення.

Раніше Боровський в TVP Info заявляв, що Туск хоче не перемогти, а знищити.

„Вони хочуть знищити 10-мільйонний електорат”, – сказав Боровський. При цьому він проігнорував оголошення Дональда Туска про післявиборче примирення з прихильниками ПіСу.

„Восени ми вас викопаємо, а навесні посадимо” – цитує гасло з маршу Клімчак, звертаючись до Бартосіка: – Йдеться про картоплю чи про уряд?”

„А чи не краще було б: ми виграємо вибори?” – відповідає понуро заступник міністра.

5. Відсутність політичного меседжу (заперечення)

Подібним до пункту 4 є пункт 5. Спільним знаменником численних висловлювань було те, що на марші не пролунала жодна конкретна вимога. На думку представників правиці, опозиція навіть не окреслила програму. Роберт Телюс, міністр сільського господарства, 6 червня в програмі „Сигнали дня” (PR1) наголосив:

„Єдиним пунктом їхньої програми є боротьба з ПіСом, я цього не розумію, поляки очікують конкретики, що ми можемо запропонувати, ми пропонуємо цю конкретику, чи то 800+, чи то безкоштовні автомагістралі, це і є конкретика”.

Це має заспокоїти електорат ПіСу і відбити бажання слухати опозицію. Нічого не довідаєтеся.

6. Провина Туска, або підступна гра еліти (заперечення)

„Кумедно, коли старі лиси, які багато років сидять у політиці, організовують антиурядовий марш і подають його як спонтанний громадянський протест”, – сказав про недільні події прем'єр-міністр Матеуш Моравецький. Щоразу повторюється та сама балачка влади, що знаходиться під загрозою – за протестом стоять якісь сили, котрі маніпулюють людьми.

З державних медіа можна було дізнатися, що в усьому винен „Туск, який все очолює, давно все спланував і, звісно, використав лідерів інших опозиційних партій. Це стокгольмський синдром. З 2005 року Громадянська платформа (PO) формувала у поляків ненависть до ПіСу”.

„Люди йдуть під егідою свого лідера”, – було сказано в програмі TVP info. Глядачі повинні були зрозуміти, що натовп поводився так, як наказував лідер.

7. Туск принизив інших лідерів

„Туск принизив інших лідерів опозиції” – цитує TVP Info статтю Лукаша Павловського в Gazeta.pl, підкреслюючи, що це засіб масової інформації, пов'язаний з Газетою Виборчою („Gazeta Wyborcza”). Це мало на меті спровокувати представників опозиції на суперечку. Варто додати, що цей аргумент не зовсім відірваний від політичної реальності, хоча теза про приниження видається перебільшенням.

Туск має перевагу, „витісняючи Шимона Головню та Владислава Косіняка-Камиша на другий план” – заявив Тобіаш Бохенський, мазовецький воєвода, вранці 6 червня в ефірі PR24.

Подібно процитували слова заступника голови Громадянської платформи Бориса Будки, який в ефірі „Радіо Плюс” стверджував, що „потрібен сильний лідер”, досвідчений ватажок, якого неможливо налякати.

8. Перемога можлива лише біля виборчих урн (заспокоєння)

За словами представників правиці, 4 червня був звичайним днем. Нічого такого не сталося. Ну і що з того, що там було 100 000 (згідно з цифрами, озвученими в державних медіа). Як висловився Моравецький, пройдуть і розійдуться по домівках.

Заспокоюючи виборців і самих себе, політики і провладні медіа повторюють: емоції вщухнуть, тоді до виборів поляки поставляться тверезо. Адже найголовніше – це програма, якої опозиція не має, а її представники розділені.

Ці спроби завуалювати реальність мають на меті применшити політичне значення Маршу, викликати його негативний образ, особливо серед електорату, який ще не прийняв рішення, а серед виборців опозиційних партій посіяти невпевненість у тому, чи варто голосувати за „дикунів”. Ось такі примітивні методи відрази найбільшої суспільної акції від 1989 року.

Тут йдеться також про те, щоб зупинити можливий відтік прихильників ПіСу. І, що не менш важливо, зберегти їхній високий рівень мобілізації.

Правляча партія стверджує, що на вулицях не можна перемогти, бо все вирішує виборчий бюлетень. Дивлячись з перспективи моєї країни, я б сказала інакше: те, які бюлетені опиняться в урнах, залежить від бажання змін, яке відчувають громадяни. Український досвід свідчить про те, що протести мають величезне значення. Дві революції в Україні виграла саме вулиця.

Польська версія статті була опублікована 6 червня 2023 року. На українську текст переклала Соломія Гарбіч.

;

Udostępnij:

Krystyna Garbicz

Jest dziennikarką, reporterką, „ambasadorką” Ukrainy w Polsce. Ukończyła studia dziennikarskie na Uniwersytecie Jagiellońskim. Pisała na portalu dla Ukraińców w Krakowie — UAinKraków.pl oraz do charkowskiego Gwara Media.

Komentarze