Це все, що НАТО змогло дати Україні? Думки українських експертів

Publikujemy ukraińskie tłumaczenie tekstu Krystyny Garbicz „To wszystko, co mogło dać NATO Ukrainie? Opinie ukraińskich ekspertów” z 13 lipca 2023 r.

Упродовж двох днів саміту НАТО – 11 і 12 липня 2023 року – в прямому ефірі ми висвітлювали події, що відбувалися на саміті та навколо нього. Як українські коментатори відреагували на результати зустрічі глав держав?

Загалом можна виділити дві реакції: одні кажуть, що те, що прозвучало у Вільнюсі, було передбачуваним. Україна не може розраховувати на членство, коли на її території йде війна. Натомість інші обурені і розчаровані, бо мали інші (ілюзорні) сподівання.

Після першого дня зустрічі заяви, озвучені представниками НАТО на адресу України, було сприйнято як „холодний душ”. На другий день саміту президент Зеленський провів двосторонні зустрічі з очільником альянсу Єнсом Столтенбергом та лідерами США, Франції, Німеччини, Канади, Великої Британії, Нідерландів та Австралії. Він також взяв участь у засіданні Ради Україна – НАТО.

– цитує президента Зеленського Liga.net.

Українські медіа також звернули увагу на висловлення підтримки України з боку „Великої сімки”.

Однак після саміту, коли емоції вщухли, в Україні вважається, що програму-мінімум все ж таки було виконано. Досягнуто того, що було реальним. Хоча в обіцянках НАТО замало конкретики і багато незрозумілого. Українці свідомі того, що союзники залишили собі широке поле для маневру.

Зараз Україна вже думає про саміт НАТО у Вашингтоні, що відбудеться наступного року. Там „нам потрібне точне попадання в ціль, а не черговий продукт дипломатичної акробатики, який ми бачили у Вільнюсі”, – пише для „Європейської правди” Альона Гетьманчук, директорка центру „Нова Європа”. Щоб отримати хоча б натяк на політичне запрошення до НАТО, Україна повинна: по-перше, перемогти Росію; по-друге, працювати над внутрішніми реформами. Цим вона може переконати США та Німеччину, головних гравців у справі ухвалення рішення на Вільнюському саміті.

Тінь Росії все ще висить над Україною

На своїй сторінці у фейсбуці Марія Золкіна, політична аналітикиня Фонду „Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва, пише:

„Ми не очікували на саміті жодних проривів. Відмова у випадку з Україною від процедури ПДЧ [План дій щодо членства] була відомим і цілком прогнозованим майже максимумом, на який могли погодитися всі члени альянсу. Звичайно, те, що Україна хотіла більшого і мала більш амбітні очікування, було правильно – і це могло б спрацювати”.

За словами Золкіної, у Вільнюсі було прийнято політичне рішення. Аналітикиня так це пояснює:

„Політично США (це найголовніше, але не єдине) виявилися не готові до стратегічного і цілком логічного (!) рішення. Це велика помилка, яку, втім, у Вашингтоні, швидше за все, будуть розглядати як обережний і раціональний підхід (війна, ескалація з Росією, торгування або переговори, Вашингтонський саміт 2024 року і т.д.)”.

Додає:

„Добре, що вони відмовилися від ПДЧ, добре, що вони не згадують про членство в НАТО після війни. І не тільки тому, що тоді це був би успіх Росії і продовження війни на невизначений термін. Але більше тому, що “НАТО після війни” – це сателіт корейського сценарію для України. Замороження лінії фронту в обмін на членство в НАТО для „решти території” – не нова формула. Тому добре, що закінчення війни не згадується як умова.

Але, на жаль, не було чітких критеріїв, часових рамок і сильнішого сигналу, ніж у Бухаресті”.

Золкіна вважає, що тінь Росії та формування політики щодо України з думкою про Росію все ще присутня у процесі прийняття рішень союзників України.

„Хоча про те, що Росія є загрозою, згадується майже в кожному пункті заключного документу. І з цією короткозорістю нам ще треба боротися”, – підсумовує аналітикиня.

Чого Україна очікувала від НАТО?

Руслан Осипенко, український дипломат та експерт з міжнародних відносин, в ефірі радіо НВ каже, що з одного боку, Україна має бути вдячна Заходу за допомогу. З іншого ж – „це Будапешт і Бухарест 2.0 в одній склянці” (йдеться про Будапештський меморандум 1990-х років, згідно з якими Захід надав Україні нечіткі гарантії безпеки в обмін на відмову від ядерної зброї, та про саміт НАТО в Бухаресті 2008 року, під час якого альянс пообіцяв Україні та Грузії членство в НАТО, але без жодної конкретики – ред.).

Економіка та інфраструктура України зруйновані. Країна ослаблена і буде залежною від західних країн. Крім того, не можна забувати про мільйони українських біженців. Натомість у Росії руйнувань немає. Імперія продовжує існувати, тому що саме в цьому, на думку експерта, зацікавлені Сполучені Штати.

„Вони хочуть торгуватися, вони дають сигнал Росії, щоб відірвати її від Китаю і позбавити його, свого головного конкурента, енергетичних і продовольчих ресурсів. Насправді Україна залишається у сірій зоні між Росією та Європою”, – стверджує Осипенко. Він також підкреслює, що саміт матиме вплив на переговори України з ЄС.

„Передусім це програш Заходу, а не України. Вони проявили слабкість і показали свою готовність вести переговори з дияволом. Вони хочуть вести переговори з тими, хто кинув виклик їм, зокрема їхній системі безпеки, побудованій після Другої світової війни і гегемонії США” – пояснює Осипенко. – „Заступник міністра закордонних справ Росії перед війною переконував Захід, щоб НАТО відступило до лінії свого східного флангу з 1997 року. Якщо рукавичку буде кинуто, це свідчитиме про початок війни. Переговори неможливі. А Захід хоче переговорів. На жаль, ціною наших [українських – ред.] інтересів”.

Досить ілюзій. Ключ до успіху в руках самих українців

Осипенко переконаний, що Захід наглядно продемонстрував Україні, що слід позбутися ілюзій.

„В майбутньому нас чекають складні часи, потрібно працювати над зміцненням потенціалу держави, Збройних Сил, вдосконаленням діяльності органів влади”, – каже експерт, наголошуючи, що не варто розраховувати лише на підтримку з боку партнерів. – „Ключ до успіху в руках українців”.

На думку Осипенка, Захід не хоче руйнувати вигадані сфери впливу, що належать імперіям:

„Захід думає, що забрав у Росії Центрально-Східну Європу, яка була далекою сферою впливу Російської імперії – Москва тоді мовчала. Натомість, коли Захід взявся за Україну, щоб зробити її членом західної спільноти, Росія сприйняла це як позбавлення її ковдри. Тепер США посилають сигнал: ми залишаємо вам вашу сферу впливу”.

Сигнал до переговорів Росія сприйняла не лише як слабкість, а й як визнання своєї правоти на розв'язання цієї війни, аби не втратити Україну зі своєї сфери впливу і не впустити її в обійми НАТО.

За словами Осипенка, це не тільки сигнал для переговорів, це створення передумов наступної війни. „Якщо ми залишаємося у сфері впливу Росії – а НАТО дає сигнал у цьому напрямку – то Росія повернеться через деякий час, щоб, як-то кажуть, „відігратися”. Так як це було в Чечні”, – переконаний дипломат.

Розпаду Росії не буде, бо США люблять тримати все під контролем

Руслан Осипенко вважає, що Захід зацікавлений не в розпаді Росії на шматки, як цього хотіла б Україна, „а в тому, щоб відділити Росію від Китаю і перетворити її на прозахідну державу. В обмін на це вони віддають їй Україну”. Дипломат підкреслює, що це екзистенційна війна для України, а не для Заходу. Для західного світу це „обмін інтересами”.

„У них немає сценарію, що робити, наприклад, з розміщенням ядерної зброї на території Росії. Відсутність цього сценарію є також причиною того, чому Україну не приймають до НАТО. Вони не знають, чим закінчиться війна і що робити з Росією після війни.

Тільки Великобританія після того театралізованого військового путчу Пригожина почала говорити про те, що треба мати сценарій на випадок швидкої зміни влади в Росії”, – каже експерт.

Осипенко нагадує, що США не хотіли також розпаду Радянського Союзу. „Президенти США переконували нас не виходити з СРСР, тому що це було їм на руку. У них була домовленість з Радянським Союзом, який програв Холодну війну. А тут з'являються нові держави з ядерною зброєю, і що з ними робити?” – риторично запитує український дипломат.

Він стверджує, що після таких „сигналів із Заходу” проросійські сили в Європі прокинуться і закличуть до мирної угоди, адже „Україну ж все одно не приймають до НАТО”.

Що стосується позиції Зеленського, то експерт радше був на боці президента. Він сказав, що Зеленський на цьому саміті поставив на карту навіть своє політичне майбутнє, відстоюючи інтереси України.

„Зеленський висвітлив нерішучість і слабкість Заходу” – заявив дипломат.

Закінчення війни у 2024 році

Осипенко стверджує, що війна регульована (це видно, наприклад, з поставок зброї) і закінчиться у 2024 році, коли відбудуться вибори президента США.

„Хай це буде перевагою у виборчій кампанії”, – каже дипломат, додаючи, що другим досягненням буде від'єднання Росії від Китаю та перетворення її на прозахідну державу. Він вважає, що прискорений вступ України до ЄС стане демонстрацією в геополітичному масштабі того, що Захід „перерізав пуповину між Росією та Україною”. Наразі Україна в очах Осипенка все ще перебуває в сірій зоні.

„Якщо ЄС дасть нам перспективу і скаже, що Україна буде членом альянсу через рік або два, це означатиме поразку Росії.

Та щоб не втратити підвалини своєї імперії. Вся міфологізація останньої бере початок в Києві, православній церкві, слов'янстві. І якщо корінь імперії відірвати від цього дерева і посадити в новий ґрунт, в Європу, то це російське дерево одразу ж загине” – судить Осипенко.

Зеленський – єдиний український президент, який не боїться критикувати союзників

Український політолог Володимир Фесенко закликає дивитися на ситуацію реалістично. Запрошення до НАТО у Вільнюсі було малоймовірним.

„Поки точиться велика війна між Росією і Україною, НАТО не прийме останню до своїх лав, аби уникнути ризику прямого військового зіткнення з Росією і, відповідно, загрози ядерної війни”, – пише він на своїй сторінці у фейсбуці.

Фесенко не бачить причин для відчаю, оскільки рішення саміту НАТО у Вільнюсі щодо України не є остаточними.

„Питання про наш вступ до НАТО буде вирішуватися після закінчення нинішньої війни, залежно від її результатів.

Процес інтеграції України до НАТО набирає нових обертів зі створенням Ради Україна-НАТО, багаторічної програми підтримки України (практично програми оперативно-технічної інтеграції України до НАТО) та скасуванням вимоги наявності Плану дій щодо членства в Альянсі.

Це означає, що наш післявоєнний рух до НАТО буде прискорений, хоча і не так швидко, як у Фінляндії та Швеції”, – вважає Фесенко.

На думку політолога, Україна має здійснити низку інституційних та структурних реформ, у тому числі в секторі оборони та національної безпеки. „Найважливіше, що ми впевнено йдемо шляхом євроатлантичної інтеграції, і цей рух навіть набирає обертів. Два роки тому ми безуспішно благали наших західних партнерів надати Україні ПДЧ в НАТО. А зараз це вже не має значення, наша найближча мета – вступ до Північноатлантичного альянсу” – підсумовує Фесенко.

Українці покладали надто великі сподівання, звідси і розчарування

Валерій Чалий, виконавчий директор Українського кризового медіа-центру, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (2015-2019) в ефірі Радіо НВ заявив, що успіхи української армії на фронті спричинять політичні та геополітичні наслідки. Не навпаки.

На його думку, очікування не повинні бути занадто високими. Саміт був до певної міри успішним. Україна отримала новий пакет допомоги, зброю. І увагу.

„Треба дивитися на те, чого ми могли очікувати і що отримали”, – каже колишній Надзвичайний і Повноважний Посол.

На думку Чалого, здійснився реалістичний сценарій. Однак дипломату хотілося б почути голос НАТО щодо двох наступних питань:

„По-перше, проблема нашої системи безпеки. Відсутні гарантії, що вступ до НАТО ніколи не буде предметом торгу з росіянами. І що будь-яке використання росіянами ядерної зброї або провокації на ядерних об'єктах означатимуть прямий напад на НАТО”.

Чалий також заявив, що хотів би почути рішення відносно конвоїв у Чорному морі, які супроводжують зернові вантажі. „Росія шантажує виходом із зернової угоди. Туреччина, Болгарія та Румунія за підтримки союзників могли б забезпечити цей супровід. Такий сигнал був би великим успіхом”, – вважає дипломат.

Раніше український експерт Андрій Клименко, керівник Інституту стратегічних чорноморських досліджень і головний редактор українського аналітичного порталу BlackSeaNews, в інтерв'ю OKO. press розповів, як можуть формуватися такі конвої.

Президент не може бути поганим хлопцем

„Президент країни не може бути більш радикальним у спілкуванні з союзниками, ніж інші інституції”, – зазначив Чалий, обговорюючи поведінку Зеленського під час першого дня саміту.

За його словами, не зовсім коректно використовувати найвищий щабель влади для висловлення невдоволення в умовах, поки політичний процес ще триває.

Чалий не погоджується з коментаторами, які кажуть, що Україна готова до вступу в НАТО і де-факто вже там є, а потрібне лише політичне рішення.

„Якби це було так, то це був би випадок Фінляндії. Давайте будемо чесними. Вимоги були оголошені: Україна має зробити певні кроки у реформуванні правоохоронних органів, сектору безпеки і оборони, а також політичної системи”, – каже дипломат. Він додає, що його друзі-політики натякали, що Зеленський має їхати до Вільнюса вже з певними успіхами (наприклад, з реформою Служби безпеки України).

Дипломат підкреслює, що „вікно можливостей досі відкрите”:

„Не треба розчаровуватися. Хто сказав, що на Вільнюському саміті нас запросять до НАТО? [...] Маємо шанс. Його треба використати. Все повинно відбуватися так, як відбувається. Багато речей ми не могли собі уявити наперед. Путін вчинив злочин, але також і помилку. Це процес незворотній. Його слід пройти з мінімальними втратами. Емоції тут не допоможуть. Професіоналізм, впевненість – ходімо цим шляхом. Іншого шляху я не бачу.

Залишається надія на Вашингтон

На наступний саміт у Вашингтоні Чалий розраховує більше, ніж на саміт у Вільнюсі. Ось чому:

„У нас є рік, щоб виконати домашнє завдання і обміркувати політичні результати цього саміту. Будуть успіхи – коли будуть поставки зброї – на фронті. Будуть вибори в США. Зрештою, з якихось причин зустріч у Вашингтоні переноситься вже на кілька місяців.

Обставини змінюються постійно, щомісяця. Є опонент, який вносить свої корективи. Йому ще є чим шантажувати”, – каже дипломат, підсумовуючи, що, втім, те, що станеться у Вашингтоні, залежить від кожної зі сторін.

Польська версія статті була опублікована 13 липня 2023 року. На українську текст переклала Соломія Гарбіч.