«Нелюдський експеримент». Що чекає на українських біженців після припинення допомоги?

19 lutego prezydent Karol Nawrocki podpisał uchwaloną przez Sejm rządową ustawę o wygaszeniu rozwiązań wynikających z ustawy o pomocy obywatelom Ukrainy. Publikujemy tekst „Nieludzki eksperyment”. Co czeka ukraińskich uchodźców po wygaszeniu pomocy?, który ukazał się w OKO.press 18 lutego 2026 roku w ukraińskim tłumaczeniu.

19 лютого президент Польщі Кароль Навроцький підписав закон про припинення дії рішень, запроваджених в межах закону про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом на території цієї держави. Нижче український переклад статті, опублікованої в OKO.press напередодні, 18 лютого 2026 року.

«Щоразу, коли з’являються нові зміни, я намагаюся зрозуміти, як нам далі жити з родиною в Польщі. І щоразу маю відчуття, що польська влада проводить якийсь нелюдський експеримент. Кожні пів року вигадують нові перешкоди. То одне скасуємо, то інше заборонимо — і подивимось, як вони виживуть», — каже Орися*.

Орися приїхала до Польщі в березні 2022 року, одразу після повномасштабного російського вторгнення в Україну, разом із чоловіком і трьома дітьми. Через стан здоров’я чоловік не працює, до того ж одне з дітей має психічні розлади. Самій їй важко утримувати родину. Нещодавно вона втратила роботу, а разом із нею і виплати за програмою 800 плюс (хоча саме в такій ситуації сім’ї найбільше потребують підтримки). Знайти стабільну роботу складно.

«Після 4 березня 2026 року я не бачу майбутнього в Польщі ні для своєї родини, ні для десятків тисяч сімей у подібній ситуації, не кажучи вже про людей з інвалідністю та літніх людей. Ми дійшли до 80-го рівня — і для нас гра закінчується», — говорить Орися. Вона аналізує ситуацію з різних перспектив: як багатодітна мати, як волонтерка і як людина, що працює.

Обмежений доступ до медичної допомоги

23 січня Сейм ухвалив законопроєкт про припинення дії рішень, запроваджених в межах закону про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом на території цієї держави, а 28 січня — без поправок — його підтримав Сенат. Документ передано президентові на підпис. Він має набути чинності 5 березня 2026 року.

Видання OKO.press описувало основні положення законопроєкту.

Згідно з ним, українські воєнні біженці повинні поступово перейти з надзвичайних норм на загальні правила, які діють для всіх іноземців. Частину положень так званого спецзакону для українців від березня 2022 року планують скасувати, а частину — перенести до системних рішень, зокрема до закону про іноземців (у зв’язку з цим зміниться правова підстава перебування біженців з України).

Відповідно до законопроєкту, тимчасовий захист для українських біженців може бути продовжений до 4 березня 2027 року (як це передбачає відповідна директива Європейського Союзу). Статус PESEL UKR діятиме протягом усього періоду чинності європейської директиви.

Після завершення дії положень спецзакону повний доступ до всіх медичних послуг матимуть лише ті біженці, які застраховані (якщо ні — допомогу вони отримають лише в екстрених випадках).

Медичні послуги (за винятком, зокрема, санаторно-курортного лікування, реабілітації, лікування безпліддя) надаватимуться лише особам зі статусом UKR:

– які стали жертвами тортур або зґвалтування (коментар громадських організацій: це положення не пояснює, хто і яким чином має це встановити, як людина з таким досвідом має це довести; до того ж цим особам не передбачена реабілітація, хоча саме вона їм може бути необхідна);

– до досягнення 18-річного віку;

– які мають довідку про проживання в центрі колективного розміщення;

– у період вагітності, пологів або післяпологового відновлення.

Окремо не згадуються літні люди чи люди з інвалідністю (ймовірно, передбачається, що вони належать до найбільш уразливої групи та проживають у центрах розміщення, про що йдеться нижче).

Громадські консультації щодо законопроєкту (як і саме голосування) відбулися в пришвидшеному режимі. Як писало OKO.press, багато громадських організацій, які допомагають українським біженцям, спочатку навіть не запросили подати свої зауваження. Після звернення з проханням продовжити термін консультацій, яке підписали десятки організацій, а також після висвітлення теми в медіа, зокрема в OKO.press, влада продовжила термін та запросила НУО до обговорення.

«Це трохи спрацювало, але, на жаль, не дало значного результату. У мене складається враження — і не лише в мене, а й у моїх колег, — що нас не дуже слухають у питанні проблем, які ці зміни можуть спричинити для найбільш уразливих соціальних груп», — каже в коментарі для OKO.press Ганна Поляк, засновниця фонду Pallium for Ukraine, який допомагає українським невиліковно хворим дітям в Україні та Польщі.

В остаточному тексті врахували частину зауважень з боку НУО, однак переважно були прийняті пропозиції державних інституцій та воєвод.

«Це тривожні зміни, і я до кінця не розумію, як це працюватиме і що мають робити деякі з наших родин», — говорить стурбовано Ганна Поляк.

Особи в центрах розміщення та доступ до медичної допомоги

Згідно із законом, медичну допомогу буде гарантовано тим, хто проживає в центрах колективного розміщення (OZZ). Певною мірою це нелогічне рішення. Якщо влада прагне «виселяти» біженців із центрів і допомагати їм ставати самостійними, то через цю норму люди, які потребують лікування та постійного догляду, радше оберуть залишитися в таких центрах.

Варто зазначити, що з листопада 2025 року в OZZ і так можуть проживати лише особи з уразливих груп (хоча, здавалося б, воєнні біженці самі по собі вже є уразливою категорією). Тепер влада ще більше звужує перелік тих, хто зможе претендувати на проживання в центрі (зокрема, до нього не входять, наприклад, діти — на це звертали увагу громадські організації).

«Ми зосереджуємося насамперед на пацієнтах, які потребують інтенсивної медичної допомоги. І хоча в законі згадуються центри колективного розміщення, можна навести безліч реальних прикладів, які фактично унеможливлюють допомогу людям з уразливих груп», — говорить Поляк.

Вона пояснює, що від початку повномасштабної війни під час медичних евакуацій ішлося про те, щоб дозволити виїзд усієї родини людини з інвалідністю. Людина з інвалідністю, дитина, яка потребує паліативної допомоги, вимагає цілодобового нагляду — наприклад, щоб хтось кожні кілька хвилин відсмоктував виділення з дихальних шляхів або проводив інші необхідні процедури.

«Йдеться не про короткострокове чи довгострокове лікування, а про можливість жити в такому режимі», — каже Ганна. Батькам невиліковно хворих дітей (часто з різних причин це самі матері) у таких умовах складно працювати. Опікун людини з інвалідністю (інвалідність якої підтверджена в Польщі) може отримувати доглядову допомогу. Однак відповідно до закону у центрі колективного розміщення може проживати опікун лише за умови, що він не отримує цієї виплати.

Крім того, такі місця часто не пристосовані для тяжких, немобільних пацієнтів (наприклад, надто вузькі двері, в які не проходить інвалідний візок), а також розташовані далеко від лікарень.

Фонд допомагає кільком людям в Україні, які досягли повноліття.

«Ці люди хворі від народження або з раннього дитинства. Хоча вони дожили повноліття, усе ще залишаються пацієнтами дитячої паліативної допомоги. У Польщі вони перебували б під опікою дитячого хоспісу», — розповідає Поляк.

«Нині в Україні величезні проблеми з доступом до електроенергії. І для певної частини таких пацієнтів основна проблема полягає в тому, що вони залежать від обладнання, яке працює від електрики. Можна було б розглянути можливість тимчасового виїзду з України, щоб апарат штучної вентиляції легень, кисневий концентратор та інші пристрої могли безперебійно працювати. Але як така людина поїде сама й лежатиме десь у центрі колективного розміщення?»

(Важливо, що в центрі колективного розміщення може проживати людина з інвалідністю, але лише за наявності польського посвідчення про інвалідність. Оформлення такого документа триває кілька місяців. Невідомо, де така особа могла б жити протягом цього часу. До того ж отримати це посвідчення складно, не маючи з самого початку вільного доступу до системи охорони здоров’я).

«Думаю, люди, які розробляли цю норму, просто не врахували, що серед людей з інвалідністю можуть бути ті, хто потребує цілодобового догляду, не має жодної мобільності, але залежить від життєво необхідного обладнання, кому потрібен доступ до хоспісу чи лікарні. Йдеться про молодих людей, які зазвичай мають родини й хочуть жити, як усі інші. Для них така допомога буде повністю недоступною», — каже Поляк. Вона наголошує, що центри колективного розміщення не є належним рішенням для таких пацієнтів.

«Слід було б забезпечити їм можливість індивідуального проживання [таким рішенням була програма компенсацій для власників житла “40+”, яку скасували наприкінці червня 2024 року] або принаймні подбати про те, щоб центри відповідали належним медичним і соціальним вимогам і щоб там можна було розмістити всю родину. Тут є багато різних нюансів. Про це навіть ніхто не задумався. Сумніваюся, що тепер з’явиться безліч підзаконних актів, які врегулюють ці питання».

Люди з інвалідністю поза центрами — без доступу до медичної допомоги

Українські родини з рідними з інвалідністю, які в Польщі не проживають у центрах колективного розміщення (так само як і літні люди), а самостійно орендують житло або користуються програмами громадських організацій, що допомагають оплачувати оренду, не зможуть розраховувати на безоплатний доступ до медичної допомоги.

«Це абсурд. Я не розумію, чим керувалися люди, які запровадили цей пункт щодо обмеження медичної допомоги», — говорить Поляк.

«Дуже добре, якщо люди приїхали, інтегрувалися, живуть тут і працюють. Але не всі можуть це зробити. І не тому, що не хочуть. Йдеться про тих, хто справді належить до найбільш уразливої групи — бо вони не здатні працювати й функціонувати так, як здорові, працездатні люди. Саме вони мали б бути під найкращим захистом. Натомість виявляється, що їх позбавляють підтримки».

«Я пам’ятаю, що йдеться про оптимізацію бюджету. Я стежу за публікаціями про стан польського НФЗ, Національного фонду здоров'я, який виснажений і стикається з глибоким дефіцитом — і, звісно, ресурси ніде не є безмежними. Я не з тих, хто вимагає, щоб українцям забезпечили всю можливу допомогу так, щоб ми мали тут кращі умови, ніж громадяни Польщі», — продовжує Поляк.

«Наші родини усвідомлюють, що отримують у Польщі величезну підтримку. В Україні система не працює так добре, як тут. Ми справді дуже за це вдячні».

За словами волонтерки, люди з певними формами інвалідності, проблемами зі здоров’ям або ті, хто перебуває у складній соціальній ситуації, для яких ці зміни значно ускладнять життя в Польщі, у найгіршому випадку повернуться в Україну. Проте люди з інвалідністю, чиє життя значною мірою залежить від медичного обладнання та електроенергії, перебувають в іншій ситуації. Під час обстрілів їх неможливо розмістити в укриттях.

«Часто дитина, хоча серед наших підопічних є й дорослі, зокрема ветерани, під час атаки залишається в ліжку. Спуститися в укриття нереально, адже вони мають багато різного обладнання, їхня мобільність обмежена. Поруч із цією людиною залишаються її рідні. Усі вони наражаються на значно більшу небезпеку, ніж ті, хто може десь сховатися».

«В Україні кожен день — це важке випробування»

Українські родини, чиї близькі залежать від електрики, щодня стикаються з питанням, як пережити тривалі відключення світла.

«Деяким сім’ям ми купували доволі потужні зарядні станції. Для частини пацієнтів цього достатньо, щоб пережити відключення електропостачання, оскільки в цей час станція працює. Але іншим — ні. Наприклад, людям, які постійно потребують кисневої терапії. Кисневий концентратор споживає багато електроенергії, і їм недостатньо навіть двох станцій типу EcoFlow потужністю 3–3,5 кВт», — пояснює Поляк.

Батьки їдуть із дітьми до лікарень, щоб пережити цей період (лікарні належать до об’єктів критичної інфраструктури, тому відключень там не повинно бути, хоча нині через ситуацію в українській енергосистемі навіть там трапляються перебої). І так довелося б робити щодня. До того ж госпіталізація означає наражати дитину на додаткові інфекції.

Було докладено багато зусиль, щоб один із підопічних фонду — півторарічний син ветерана — міг жити вдома, а не в лікарні (паліативні пацієнти мають жити вдома разом із рідними). Однак у нинішній ситуації він разом із мамою переїхав до лікарні — невідомо, на який час. За словами волонтерки, це не поодинокий випадок. Родина в Очакові, який обстрілюють, змушена їхати до лікарні, наражаючись ще й на небезпеку потрапити під вогонь.

«У Тернопільській області ми маємо дитину, яка постійно під’єднана до апарата штучної вентиляції легень і водночас потребує високого потоку кисню. Їм не вистачає станції, яка може працювати близько чотирьох годин без електрики. Вони також користуються генератором. Один уже згорів, бо працював майже безперервно. По-друге, пальне коштує грошей, а родини, які й так мають обмежені фінансові ресурси, змушені витрачати значні суми лише на паливо», — пояснює засновниця фонду Pallium for Ukraine.

В Україні Ганна запустила збір коштів, щоб підтримати ці родини, адже передати пальне з Польщі неможливо. Хоч генератор є рішенням для приватних будинків (у крайньому разі — для встановлення на першому поверсі), він не підходить для квартир у багатоповерхових будинках.

«За останні тижні померло багато дітей, яким ми допомагали. Звісно, час від часу таке трапляється, адже це діти, тривалість життя яких, на жаль, обмежена. Однак майже в усіх випадках смерть настала через пневмонію, що розвинулася внаслідок переохолодження організму».

У цій ситуації в Україні немає системного рішення. Місцева влада, до якої звертаються батьки, пояснює, що технічно неможливо не відключати одну квартиру, коли знеструмлюється цілий район. Вони можуть виділити кошти на бензин для генератора. Але цих сум недостатньо. Наприклад, 2000 гривень на місяць, тоді як родина витрачає на пальне близько 400 гривень щодня.

Життя залежить від електрики

«На початку 2022 року це було як одна потужна хвиля: люди приїжджали й одразу знаходили підтримку. Можна було сказати: збирайтеся, їдьте, а ми разом із польськими друзями, з хоспісами якось спробуємо це вирішити. Люди приїжджали й знаходили тут житло, інколи — прихисток у польських родинах. У певній кількості випадків — навіть без жодної програми “40+”», — розповідає Ганна.

«У кількох випадках їх прийняли польські монахи й монахині у своїх монастирях або будівлях при монастирях. Зараз ми могли б знову попросити їх прийняти ці родини й дозволити їм пережити період страшних обстрілів, без опалення та електрики. Але що з медичною допомогою? Якщо люди приїдуть, але не житимуть у центрах колективного розміщення, виїзна служба хоспісу до них не приїде, а якщо й приїде, то НФЗ не компенсує ці витрати. Тому ми говоримо нашим знайомим родинам в Україні, які думають про виїзд, що їм варто розглянути інші країни».

За словами засновниці Pallium for Ukraine, родини з близькими з інвалідністю до останнього не хочуть виїжджати. Це величезне випробування: зібрати все обладнання, знайти медичний транспорт, і водночас невідомо, як хворий перенесе дорогу.

«Кожне рішення про виїзд — виважене. Люди готові їхати тоді, коли вже справді немає жодної можливості залишатися в Україні, коли вони хочуть урятувати життя дитини чи близької людини й забезпечити їй безпечні умови. Зрештою, якщо відомо, що пацієнт помре, важливо, щоб це сталося в спокійних, наскільки можливо комфортних умовах, щоб він мав усе необхідне для полегшення останніх хвилин, щоб це не було надто болісним завершенням життя. І щоб у цей момент вся родина могла бути разом».

«Нині життя людей, які залежать від кисню, в Україні інколи просто неможливе», — підкреслює Поляк. «Складається враження, що люди, які написали цей законопроєкт і проголосували за нього в Сеймі, взагалі не думають про те, що такі люди теж існують і що вони потребують захисту й допомоги».

Проблеми в українській енергосистемі не нові — Росія руйнує її з 2022 року.

«Ми хотіли б спробувати знайти якийсь вихід із цієї ситуації та щиро поговорити з тими, від кого залежить набуття чинності цього закону. Якби президент Навроцький був зацікавлений у тому, наскільки важко функціонувати таким особливо тяжкохворим пацієнтам, то ми й багато інших польських організацій, напевно, розповіли б йому про це в доброзичливій атмосфері», — каже Ганна.

«Я переконана, що якщо людям пояснити, у чому вони помиляються, то з великою ймовірністю вони захочуть це виправити. Особливо якщо ці люди вважають себе християнами. Але я розумію, що це звучить абсурдно наївно. Найімовірніше, ніхто нічого не змінить, бо передусім ті, хто ухвалює рішення, переконані, що мають рацію. Інакше навіщо було б так поспішно проводити закон, ігнорувати зауваження громадських організацій і так наполегливо уникати справжніх громадських консультацій», — підсумовує волонтерка.

Вона додає: якщо державна підтримка скорочується, то зростає роль звичайних людей у суспільстві, які могли б підтримати ближніх. Йдеться також про мігрантів з України, які вже тривалий час живуть у Польщі та мають певну стабільність.

Потрібні чіткі роз’яснення від уряду та Міністерства охорони здоров’я — які саме зміни стосуватимуться людей з інвалідністю і на яку допомогу вони зможуть розраховувати.

«Ми — іграшка в руках політиків»

Для багатьох біженців залишаються незрозумілими й правила отримання карт CUKR — спеціальних карт перебування для українських біженців. Так само невідомо, коли саме вже можна буде подавати заяви.

Орися зізнається, що не мала б коштів оформити карти для всієї родини. Адміністративний збір за одну заяву становить 340 злотих. У разі позитивного рішення потрібно буде додатково сплатити ще по 100 злотих за кожну видану карту. Якщо ж буде відмова — гроші не повертаються.

Із лютого виплату 800 плюс на дітей Орисі призупинено (це рішення набуло чинності після попередньої новелізації так званого спецзакону для українців). Як уже писало OKO.press, польська влада робить ставку на те, що мігранти, зокрема воєнні біженці з України, працюватимуть. Тому і виплата 800 плюс, і доступ до медичної допомоги (за винятком окремих випадків) залежатимуть від працевлаштування.

«У більшості випадків українці в Польщі не отримують жодної соціальної допомоги, окрім 800 плюс, які витрачаються на потреби дітей — оплату дитсадка, шкільних обідів, розвивальних занять: музичних, танцювальних, спортивних, а подекуди й на оренду житла», — каже Орися. Вона додає, що не варто порівнювати українських воєнних біженців із громадянами Польщі, які живуть у своїй країні, володіють мовою, мають соціальну підтримку та родину. Або з тими, хто планував еміграцію й готувався до неї.

«Це зовсім інші процеси — передусім моральні й психологічні», — пояснює вона.

Чоловік Орисі кожні три місяці проходить обстеження в лікарні. Попри те, що він застрахований як безробітний у службі зайнятості й має право на медичну допомогу, за словами лікарні, він не може записатися на безоплатний прийом до кардіолога чи скористатися іншими медичними послугами.

«Ми мусимо рятувати його життя», — говорить Орися.

«У мене таке відчуття, що ми — іграшка в руках політиків. Нам можна вигадувати неадекватні умови перебування в Польщі, дозволяти неадекватне ставлення до українців з боку поляків, не реагувати на ксенофобію».

Вона дедалі частіше замислюється над виїздом. Турбується й про те, щоб із дітьми нічого не сталося. Не в школі — радше на вулиці.

«Діти самі ходять до школи, і я боюся за їхнє життя. Мені не стане легше, якщо злочинець опиниться у в’язниці. Я хвилююся, що може зробити якийсь ксенофоб моїй дитині», — зізнається вона.

«Польські політики обґрунтовують свої рішення тим, що, мовляв, навіть Німеччина обмежила допомогу. Як я дізналася від знайомої, яка живе в Німеччині, ці зміни полягають у тому, що відомства ретельніше перевірятимуть, чи має біженець інші джерела доходу, а також з’ясовуватимуть, на якій підставі людина відмовилася від запропонованої (службою) роботи. Це може призвести до призупинення соціальних виплат. Усе інше залишається без змін: допомога багатодітним родинам, літнім людям, опікунам осіб з інвалідністю, підтримка в оренді житла та повний доступ до медичної допомоги для всіх українських воєнних біженців».

«Ми приїхали до Польщі, щоб врятуватися від війни»

«Коли ми їхали до Польщі, не думали про те, що будемо отримувати якісь гроші. Ми розраховували на тимчасовий захист, медичну допомогу, як передбачає гуманітарне право ЄС. Їхали в країну, яка близько до нас, щоб у разі потреби можна було швидко повернутися в Україну, якщо будуть проблеми з батьками або родичами. Ми не знали, що тут так будуть «гратися» нашим життям», — каже Орися. Вона підкреслює, що сотні тисяч біженців знайшли роботу в Польщі й сприяють зростанню польського ВВП, поки в їхній країні триває війна.

«Ми розуміли, що маємо працювати. Але ми не економічні мігранти», — наголошує вона. «Ми приїхали сюди, щоб убезпечити дітей від війни, щоб жити й працювати тут, а потім повернутися додому. Українці не їхали за безкоштовним харчуванням, а тому, що над їхніми головами летять ракети».

За словами Орисі, знаючи дані про внесок українців у польську економіку, важко зрозуміти такі рішення влади.

«Приповідка каже: не кусай руку, що годує. Хто ж буде возити громадян Польщі таксі, обслуговувати у Бєдронках, прибирати в польських домівках і доглядати за вашими пенсіонерами?» — каже Орися. Вона додає, що через нинішню атмосферу українці будуть виїжджати.

«Я не одна у своїх почуттях. Інші люди, які не подавали заяви на карти перебування, кажуть, що вже давно виїхали б. Але вони з Запоріжжя, Мелітополя, Харкова — куди їхати? Яка країна прийме нас після Польщі як воєнних біженців? Виїжджати з ЄС?» — розмірковує Орися. «Люди не хочуть тут залишатися. І це велике випробування для польської економіки. Не можна постійно тиснути на людей, бо це починає діяти в зворотний бік».

Далі вона додає:

«Перспектива того, що з нами й надалі будуть гратися, залишається. Але у цій грі всі програють. І насамперед програє Польща. Вона втратить не лише українських біженців, а в перспективі — усіх українців. Ми між собою про це говоримо. Польща втратить довіру, дружні стосунки. І це вже не буде питання Волинської трагедії, історичних наративів чи стосунків, які мали місце 100 років тому. А стосунків між українцями та поляками за п’ять, десять років», — каже Орися.

«У моїй голові я вже на валізах. Не знаю, куди їхати. На мені відповідальність за п’ятьох людей. Є багато нюансів. Але найголовніше, щоб усі були живі й здорові. Ці проблеми можна якось вирішити, на відміну від відсутності електрики, опалення та води в нашому будинку в Києві. На відміну від Шахедів і холодів».

*Ім’я героїні змінене на її прохання.