Політики, не дуркуйте з цією міграцією. Фортеця Європа (і Польща) – це ілюзія, нездійсненна мрія. І брехня

Publikujemy ukraińskie tłumaczenie tekstu Magdaleny Chrzczonowicz Politycy, nie wydurniajcie się z tą migracją. Twierdza Europa (i Polska) to iluzja, mrzonka. I kłamstwo z 10 lipca 2023 r.

У 2020 році у світі було 280 мільйонів мігрантів. З 1990 року їх кількість зросла на 127 мільйонів. І продовжує зростати.

За даними УВКБ ООН, наприкінці 2021 року у світі налічувалося 89,3 мільйона людей, які змушені були залишити свою країну через війну, переслідування чи гуманітарні умови, а у середині 2022 року їх було вже 100 мільйонів. Це рекорд.

Тим більше, що у грудні 2022 року ця цифра зросла до 108,4 млн. УВКБ ООН прогнозує, що у 2023 році вона досягне 117 мільйонів.

1,3 мільярда людей…

І ці цифри будуть надалі зростати. Чому?

Бо у світі йдуть війни. Не лише в Україні, а й у Сирії (звідки найбільша кількість біженців, за нею йдуть Україна та Афганістан), Ємені, Камеруні, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії, Малі, Сомалі та Судані. Понад 70 років триває забута громадянська війна у М’янмі (Бірмі), яка набрала обертів після державного перевороту 2021 року. За два роки там загинуло 30 тисяч осіб.

Люди не хочуть жити у місці, де бомба може впасти на їхній будинок у будь-який момент, де вони не можуть піти до школи, де військові можуть увійти до їхнього дому у будь-який момент, щоб убити чи взяти до армії.

Бо клімат змінюється із загрозливою швидкістю. І наслідки відчуваються все сильніше. Особливо їх відчувають жителі країн на південь від Сахари, Південної Азії та Північної Африки. За оцінками УВКБ ООН, понад 20 мільйонів людей мігрують щороку через зміну клімату. Інститут IТE прогнозує, що до 2050 року ще 1,2 мільярда людей змінять місце проживання через зміни клімату. До 2040 року понад 5,4 мільярда людей (більше половини передбачуваного населення) проживатимуть у країнах, вразливих до наслідків зміни клімату.

Які водночас сприяють війнам і конфліктам. Знову і знову. Люди хочуть жити там, де є вода, їжа, робота, гідні умови життя, освіта, охорона здоров’я тощо.

... які хочуть жити нормальним життям

Тому що нерівність поглиблюється у багатьох країнах. «Нерівність у доходах зросла у більшості розвинених країн і деяких країнах із середнім рівнем, включаючи Китай та Індію, з 1990-х років. У країнах, де зросла нерівність, проживає понад 71% населення світу», – йдеться у звіті ООН. Нерівність зменшилася у країнах Латинської Америки, деяких країнах Африки та Азії. Але: «Незважаючи на прогрес у деяких країнах, дохід і багатство дедалі більше концентруються. Частка доходу, що припадає на 1 відсоток найбагатшого населення, зросла в 59 із 100 країн, для яких доступні дані з 1990 по 2015 рік. У той же час 40 відсотків найбідніших заробляли менше 25 відсотків доходу в усіх 92 країнах, з яких є дані».

Люди шукають місце, де можна було б гідно жити, утримувати себе та виховувати дітей.

Тому що є країни, де уряди змінюються, режими стають жорсткішими. Або режим завжди був тим самим, але наступні покоління, наприклад жінки, більше не хочуть жити у місці, де порушуються їхні права. Хтось хоче жити в Ірані? Після смерті курдської жінки Махси Аміні (вересень 2022 року), яка була затримана та побита тегеранською поліцією моралі за відсутність обов’язкового покриття голови, спалахнули протести, які були жорстоко придушувалися урядом. За півроку було затримано і засуджено 22 тис. осіб демонстрантів (це офіційні дані, вочевидь, занижені).

У цій країні також передбачена смертна кара за одностатеві стосунки. Так само, як у Катарі, Саудівській Аравії, Афганістані, Ірані, Ємені, Сомалі, Об’єднаних Арабських Еміратах, Брунеї, північній Нігерії, Мавританії та Пакистані.

Люди хочуть жити у країні, де жінки, чоловіки, небінарні особи, представники ЛГБТ, діти, люди похилого віку, парламентська опозиція та інші групи мають права людини, які поважаються.

І нарешті, тому що Польща та інші країни ЄС потребують мігрантів і мігранток. Так, вони потрібні їм, щоб заповнити свої робочі місця та демографічні прогалини.

Працюйте, а ми будемо вас переслідувати

І всі ці люди будуть мігрувати або будуть змушені мігрувати. Немає іншого виходу і немає іншої можливості – так є і буде. А польські (а все більше і європейські) політики що роблять?

Лякаємо і вивозимо їх до лісу, але...

ПіС (Право і справедливість) лякає мігрантами здавна – почали ще у 2015 році. У 2023 році маємо нову хвилю. ПіС також знайшли привід і підняли на штандарти проект ЄС з переміщення мігрантів. Оголосили референдум (разом з парламентськими виборами у жовтні) з цього питання. Серед політиків, особливо Суверенної Польщі, ходять фільми та меми, які показують, як жахливо виглядатиме Польща після того, як прийме «культурно чужих іммігрантів» (заворушення та бійки на вулицях, як у Франції). Вся Об'єднана Правиця бреше про те, що переселення повинно бути вимушеним. Є ще більше брехні, і ми намагаємося її викрити:

У свою чергу лідер опозиції Дональд Туск у відомому ролику від 1 липня загрозливо зазначає, що Ярослав Качинський впускає і має намір впустити тисячі мігрантів з арабських країн. Відновимо контроль над нашими кордонами, закликає голова ГП (Громадянська Платформа). Ролик був частиною ненависницької риторики проти біженців, як зазначили співрозмовники OKO.press: «Ці люди приїжджають до Польщі, щоб у поті чола створювати польський ВВП, від найменш кваліфікованих робітників до спеціалістів. І Туск каже, що вони становлять загрозу, і вам потрібно захиститися від них, тому що вони мусульмани і, можливо, їхні діти радикалізуються. Такий погляд неприйнятний для будь-якої адекватної людини. Однак це має серйозні наслідки для самих мусульман, які вже живуть у Польщі», – сказав Бартошу Румєнчику проф. Міхал Білєвіч з Центру дослідження упереджень Варшавського університету:

У відповідь на цей ролик ПіС викидає на смітник регламент, про який у ролику говорить Туск – регламент, завдяки якому громадяни таких країн, як Пакистан, Саудівська Аравія, Іран, Катар, а також Молдова, В’єтнам та Україна отримуватимуть візи до Польщі швидше, щоб мати можливість працевлаштуватися.

Після цього конфузу політики ПіС почали змагатися з лідером ГП, хто більше ненавидить мігрантів – вони чи він? Своїми діями Туск, безсумнівно, підвищив ставку, але ПіС все одно виграє в цій конкуренції, головним чином, через польсько-білоруський кордон, де досі гинуть люди (лише офіційно майже 50 жертв). І де щодня відбуваються нелегальні видворення, які Прикордонна служба нікому пояснювати не має, хоч раз у раз програє у суді. Про кордон пишемо тут.

... одночасно впускаємо «дешеву робочу силу»

В одному Дональд Туск правий – він викриває крайнє лицемірство влади. Політики дозволяють людям гинути на кордоні, нападають на вихідців з інших країн, і водночас, як зазначив Бартош Юзефяк в OKO.press, видають рекордну кількість дозволів на роботу у Польщі: «У 2015 році, останньому році правління Платформи, чиновники видали 65 000 дозволів на роботу для іноземців з-за меж ЄС (громадянам ЄС такі дозволи не потрібні). У 2021 році таких дозволів було видано 504 000. Рік потому: 365 000 [дані Міністерства сім’ї та соціальної політики].

Юзефяк продовжує: «Жодна інша країна ЄС не привозить стільки іноземців на роботу. Помиляється той, хто припускає, що більшість із них наші українські брати.

У 2022 році уряд видав українцям 85 тисяч дозволів на роботу – це менше чверті всіх рішень. Решта працівників були вихідцями з таких культурно близьких країн, як Узбекистан (33 тис. дозволів), Туреччина (25 тис.), Індія (41 тис.), Філіппіни (22 тис.) і Бангладеш (13 тис.).

Завтра не існує

Як бачите, у цьому питанні політики поводяться як діти та/або крайні циніки, що керують нас до водоспаду. Вони розраховують лише на швидкий політичний ефект, виграш на виборах, користуючись тривогою перед мінливою реальністю. Поводяться так, ніби завтра не існує.

Вони нагадують батьків, яким не подобається, що молодь проводить надто багато часу за телефоном, тому вони відбирають телефон і вирішують виховувати дитину без інтернету. Можна спробувати? Можна. Чи щось вийде? НІ. Неможливо сьогодні виховувати людину без Інтернету. І результати таких спроб будуть нікчемними.

Ідея референдуму з тієї ж серії – люди з інших країн вже є і будуть тут, хочемо ми того чи ні. Тож окрім гуманітарного питання таке голосування не має сенсу. Ми могли б поставити на референдумі питання: «Ви за те, щоб змінити світ?» Або: «Ви за те, щоб викиди CO2 сприяли зміні клімату?» Або: «Ви за те, щоб у кожного був інтернет на телефоні, якщо це змінює нашу реальність?» Ми можемо відповісти «ні» на ці три запитання, але що з цього? Чи перестане тоді світ змінюватися? Ні, на жаль, ні. Діло зроблене. Те саме з мігрантами.

Варто додати, що ЄС у цьому питанні також йде у хибному напрямку. Багато країн Союзу виступають за блокування міграції, по всьому світу будуються стіни, наприклад, як на польсько-білоруському кордоні. Крім того, угода про новий закон ЄС про притулок (який є основою для міграційного пакту, про який сперечається ПіС) показує, що спільнота зосереджується на зміцненні кордонів, а не на правах людини чи реалістичному, практичному підході до міграції. Угоду різко критикують гуманітарні організації:

Найбільшим досягненням ЄС наразі вважають угоду з Туреччиною ще 2015 року, згідно якої президент Реджеп Таїп Ердоган затримує біженців у себе. Звичайно, не безкоштовно:

На чому базується антиміграційна політика?

Під час великої міжнародної міграційної конференції IMISCOE, що відбулася 3-6 липня 2023 року у Варшавському університеті, сотні науковців обговорювали найсучасніший виклик, яким сьогодні є міграція. Одна з панелей обговорювала мобілізацію антиміграційних рухів по всій Європі, які прагнуть закрити кордони. Водночас вони отримують підтримку, оскільки використовують «раціональні» та технократичні аргументи. Тобто, спротив міграції вже не є ірраціональним страхом, а прагматизм, вбудований у раціональну політику. Відповідно до цього наративу, «захист кордонів» — це не ксенофобія, а необхідність і здоровий глузд.

У цьому напрямку рухаються і політики Польщі.

У той же час очевидно, що антиміграційна риторика ґрунтується на почутті тривоги та страху, яке відчувають жителі Європи при думці про «хвилю мігрантів» (це теж термін, чітко розрахований на досягнення ефекту страху і заперечення). Образи вуличних боїв і «чорних» околиць, повних злочинців, добре тут працюють.

У нашому опитуванні Ipsos для OKO.press і Радіо TOK FM «тривогу» при думці про мігрантів зазначили найбільше респондентів – 27 відсотків.

Можливо не треба дивуватися тому занепокоєнню, коли людей щодня годують картинами бунтів, заворушень, підпалених машин на вулицях. І цю тривогу потрібно зрозуміти, почути. І...

Що далі?

... і розумно протидіяти цьому. Тому що, як я зазначала на початку, міграція не зникне, а навпаки – її буде дедалі більше. І політика зведення стін і видворення за кордон не є раціональною, але прийом у певних рамках і системі.

Чому? З чотирьох причин:

• міграція буде, хочемо ми того чи ні;
• ЄС мігрантів і мігранток потребує;
• як сказав мені у розмові Миколай Грінберг: «Вони все одно сюди прийдуть. Вже не питатимуть: тук, тук, добрий день, чи можна? Вони приїдуть сюди. Приїхали б і ми, якби не було чим дітей годувати, якби не було води»;
• це питання прав людини – люди, які пробиваються крізь стіни, тікають від війни, переслідувань, голоду, гинуть у польських лісах чи на морі біля берегів Греції, це ганьба для Польщі та всієї Європи. І порушення міжнародних договорів і угод.

Отже, що робити, щоб впоратися з цим викликом? Я не буду тут давати експертну відповідь – її нам дають науковці та фахівці з соціальної політики. Вони ламають над цим голови. Тому створюються такі ініціативи, як Академія міграції. Однак можна виділити кілька напрямків:

Щоб Польща (не?) була Польщею

По-перше, ми повинні попрощатися з уявленням про країну як однорідну конструкцію. Такого вже немає і не буде. У розмові зі мною голова Польського міграційного форуму Агнєшка Косович сказала: «Ми повинні змінити спосіб мислення про Польщу як про однорідну країну, де живуть люди однієї національності. Міграція буде все більша і більша, і не лише пов’язана з війнами, а також, наприклад, зі змінами кліматичними. Це відбуватиметься не лише через війни чи кризові ситуації. Міграція є постійним процесом у світі. Польща стане багатонаціональною, мультикультурною країною. Однак цим потрібно керувати мудро Треба перебудовувати суспільні відносини у нашій країні.

Це означає, що ми маємо переосмислити наше бачення та розуміння польськості.

Будьте реалістами – приймайте зміни, які відбуваються. Хто ми є і ким будемо як поляки.

По-друге, нарешті знайти, а краще, сформулювати заново польську міграційну стратегію. Тобто винайти систему, яка визначає, що, як, коли і кого. Кого ми впускаємо, на яких умовах, коли, що для цього потрібно. Все це має базуватися на знаннях, правилах притулку, міжнародних документах, правах людини. До того ж, як на потребах мігрантів, так і Польщі. Порядок має бути – плануймо.

У тексті від березня 2022 року, на який посилаюся вище, я описую долю документу «Польська міграційна політика». Тут нічого не змінилося – немає ані документа, ані політики. Це один із найбільших абсурдів сучасної Польщі – якщо серйозно, то після того, як ми прийняли мільйони біженців з України, як ми прийняли тисячі працівників з інших країн, Польща досі не має стратегії.

Коротше кажучи, політики, припиніть дуркувати і блазнювати, випускати ролики і твіти, говорити про «чужих», беріться до роботи. Візьміть відповідальність за наше майбутнє у світі, що змінюється. Почніть займатися політикою, точніше, політикою не напоказ, а на майбутнє.

Робота, освіта... інтеграція, інтеграція і інтеграція

По-третє, оскільки ми знаємо, що мігранти та біженці будуть тут, а світ зміниться, давайте зробимо можливим життя разом. Фантазія? Ні, це нормальна соціальна та інтеграційна політика. Мацей Ваншік, відповідальний за вбивчу політику ПіС на польсько-білоруському кордоні, заявив в ефірі Польського радіо, що ми не повинні турбуватися про заробітчан, оскільки після виконаної роботи «мігранти повертаються до своїх країн». Чи це відповідальна політика, яка забезпечує безпеку польок і поляків? Ні, це відсутність відповідальності.

Людей, які приїжджають сюди працювати чи жити, необхідно забезпечити мінімумом, щоб уникнути «картинок із Франції». Тобто освіта, вивчення мови, безпека, захист, рівність, робота, яка відповідає їх можливостям та освіті.

Можемо запозичити це у інших країн. Про це в інтерв’ю OKO.press розповів директор Центру досліджень міграції проф. Павел Качмарчик та спеціалісти OBM:

Врешті, по-четверте – почнемо поважати закони на кордоні (головним чином польсько-білоруському) і забезпечимо гідний прийом людям, які стукають до наших кордонів в умовах, образливих для людства. Що не обов’язково означає допуск особи, але це означає прийняття та розгляд її заявки на цей допуск. Наразі, всі суди вирішують справи про видворення за кордон однозначно – влада порушує закон, прикордонна служба порушує закон.

Це гуманно, по-людськи, добре і раціонально водночас. Тому що міграційна політика, заснована на реальності та правах людини, саме така – раціональна, практична, гуманна. І дасть нам вижити у цьому світі.

Польська версія статті була опублікована 10 липня 2023 року. На українську текст переклала Світлана Гусельнікова.